Врядування цифрової епохи: інсайти з Нідерландів для України

29 липня 2026 року в Київській школі економіки (KSE) відбувся семінар «Врядування цифрової епохи: інсайти з Нідерландів для України» у межах проєкту BRIDGE. 

Михайло Відякін, Марія Крючок та Олег Омельченко передали спільноті KSE досвід Нідерландів, який вони разом з іншими колегами вивчали на курсі «Legal, Implementation and Organizational Aspects of Digital Tools» від Еразмуського університету Роттердама — одного з партнерів проєкту.

Михайло Відякін, викладач KSE University, консультант з управління розвитком організацій та професійний проєктний менеджер, розповів про еволюцію цифрового урядування, починаючи з фрагментації державних цифрових сервісів – проблему, яку науковці називають «цифровим феодалізмом». 

Кожне відомство має свій «цифровий замок»: окремий портал, базу даних і правила входу. Держава начебто перевела послуги онлайн, але не зовсім зручно для людинаєи, яка сама переносить дані між установами – реєструється на кількох порталах, повторно вводить однакові дані про себе, з'ясовує, хто відповідає за наступний крок і які дані знов потрібні. Частково ця ситуація виросла з моделі «Нового державного менеджменту» (New Public Management), яка свого часу дала державним агенціям більше автономії, а разом з нею власні процеси та розрізнені інформаційні системи.

У відповідь виникла концепція Digital Era Governance, або Врядування цифрової епохи, яка пропонує не цифровізувати кожне відомство окремо, а зібрати усі державні сервіси навколо потреб людини. Ключовий її принцип – «запитай один раз»: якщо держава вже має певні дані, вона не вимагає їх удруге від людей.

Як це працює на інституційному рівні, показує нідерландська організація ICTU. Вона допомагає державним установам спільно формулювати проблеми, узгоджувати рішення й будувати цифрові системи, а критична експертиза та прийняття рішень залишається всередині держави. Схожа логіка потрібна й Україні: зручного інтерфейсу, наприклад, податковій чи пенсійному фонду на кшталт «Дії» недостатньо, за ним має стояти спільна інфраструктура реєстрів, даних і міжвідомчих процесів. 

«У Роттердамі мене особливо вразила постійна взаємодія держави, практиків і дослідників. Цифрові рішення там не створюють у вакуумі: їх обґрунтовують дослідженнями, тестують і оцінюють за впливом на різні групи громадян. Саме така співпраця допомагає не лише швидше впроваджувати інновації, а й уникати системних помилок», – зазначив Михайло Відякін. Повна стаття на Zenodo

Марія Крючок, освітня дизайнерка, викладачка та дослідниця KSE University, пояснила, чому технології без наукового та етичного обґрунтування легко перетворюються на політичну зброю або джерело дискримінації. 

У 2017 році Нідерланди першими в Європі запустили систему предиктивної поліції CAS. Вона аналізувала мапу міста й прогнозувала ймовірність злочинів за історичними даними. У грудні 2025 року її закрили. Система створювала забагато операційного шуму — людину, якій стало зле на вулиці, камера могла зчитати як правопорушника у стані сп'яніння, бо відрізнити одне від іншого не вміла. Але головна причина простіша: CAS не досягла мети, а дослідження показали, що звичайне патрулювання у жовтих жилетах стримувало злочинність ефективніше, ніж дорогий алгоритм. Другий випадок коштував країні значно дорожче. 

Скандал Toeslagenaffaire (справа про соціальні виплати на догляд за дітьми) досяг піку в 2018 році: помилка алгоритму призвела до безпідставних звинувачень тисяч сімей у шахрайстві, а вимога податкової повернути помилково виплачені кошти спричинила хвилю самогубств. Уряд пішов у відставку, а частина населення досі не довіряє алгоритмам у державних системах.

Обидві історії демонструють розрив швидкостей, який виникає навіть у технологічно розвинених країнах: можливості ШІ швидко зростають, а державні структури й законодавчі рамки залишаються консервативними. 

«Нідерланди мають майже столітню історію інвестицій у прикладну науку та використання інновацій для добробуту країни. Сьогодні без глибокої наукової експертизи будь-які технології ризикують перетворитися на «політичну зброю», яка замість вирішення суспільних проблем збільшуватиме соціальну нерівність. Нам в Україні варто переглянути стосунки між наукою та державою, щоб людський фактор і довіра людей лишалися центральними у гонці за створенням найкращих цифрових інструментів та ШІ-алгоритмів», — додала Марія Крючок. Повна стаття на Zenodo

Олег Омельченко, викладач дисциплін по роботі з даними KSE University, розібрав проєкт DE-CIST у Роттердамі. Він демонструє, як дані виявляють проблему, якої не видно у звичайній статистиці. 

Команда дослідників та дослідниць поєднала понад десяток шарів інформації про будинки (3D-геометрія будівель, стан утеплення, погода й кліматичні прогнози та інші) і додала до неї соціальні дані про мешканців і мешканок (доходи, тип власності та інші характеристики). На цій основі команда побудувала модель енергопотреби кожної будівлі в пілотних районах міста.

Дослідження спростувало поширену думку, що найбільше енергії споживають будинки в найгіршому технічному стані. Насправді мешканки й мешканці старих осель витрачають мінімум, адже грошей вистачає лише на частину потрібного тепла, тож опалення просто вимикають. У статистиці такий будинок виглядає ощадливим, хоча люди в ньому просто мерзнуть. Це і є енергетична бідність. 

Дослідження виявило ще один розрив — між тими, хто потребує змін, і тими, хто може їх зробити: найбільший ефект дають герметизація, утеплення даху та стін, але всі будівельні заходи ухвалює власник або власниця житла, а в найзношеніших будинках здебільшого живуть орендарі й орендарки.

Для української відбудови корисний ще один висновок DE-CIST: за одним із кліматичних сценаріїв до 2050 року потреба в опаленні для досліджених будинків зменшиться на 22–26%, тоді як потреба в охолодженні зросте на 39–94%. Тож навіть очевидне рішення «утеплити все» може виявитися не таким очевидним у майбутньому.

«Кейс DE-CIST є сильним аргументом на користь того, щоб тримати всі дані в реєстрах у повному та акуратному стані. Втім, «інтеграційна» частина дослідження доводить, що самих лише даних недостатньо для втілення змін — не менш важливим є врахування соціологічних аспектів, що можуть пришвидшувати чи гальмувати зміни», — підсумував Олег Омельченко. Повна стаття на Zenodo.

Нідерландський досвід у трьох різних сферах показує, що технології не працюють окремо від інституцій, досліджень і розуміння того, як живуть люди.